Рубрики | Новини

Єдине у світі

27 Апрель 2012, beynik

За роки незалежності населення Метрополя скоротилось вдвоє, але ті, хто залишився, дивляться у майбутнє з оптимізмом

«Вікіпедія» дає одразу сім визначень слова «Метрополь». Таку назву носять альманах відомих літераторів, готелі у Москві і Ризі, російська інвестиційно-фінансова кампанія, нічний клуб у Нью-Йорку і найстаріший ресторан Росії. І лише в останньому рядку автори інтернет-енциклопедії записали «село у Новотроїцькому районі Херсонської області України». Жодного іншого села чи міста з такою назвою у світі немає. Люди у селі з унікальною назвою живуть, за словами федорівського сільського голови Юрія Ганюкова, також унікальні: надзвичайно дружні і працелюбні. Як-от батьки п’ятьох дітей Рузана Алієва та Анатолій Садовий, яких ви бачите на знімку.

Історична довідка

«Село Метрополь засноване у 1916 році куркулями Дмитром Бабаніним і Павлом Полянським. Назву вони взяли від імені Бабаніна («по-сільському» його називали Митром, а літера «и» у назві села згодом трансформувалась у «е») та прізвища Полянського, скоротивши його до «Поль». Пізніше до них приєднався заможний селянин Білецький і вони втрьох володіли землями села. Обробляли їх сезонники, які тікали у степи від царського гніту. У 1917 році, коли сталась Жовтнева революція, землі куркулів перейшли до трудящих: уряд і радянська влада наділили нею кожного трудівника. До 1929 року кожен обробляв свої землі сам, але знаряддя праці були примітивними, а територія – великою. Тому було організоване колективне господарство, куди увійшли більшість жителів Метрополя. Колгосп, до якого входило село, називався «Зелений гай». Головою був Федір Крюковський. Колгоспники працювали на славу. Серед імен зразкових працівників, які мали державні нагороди, збереглись імена Меланії Щирської (німої від народження передової доярки, яка доїти корів почала у 6 років), Петра Глушка, Марії Тимошевської, Анастасії Халаш, Пантелія Гавенка та інших. Під час Великої Вітчизняної війни боїв у селі майже не було. Німці зайняли Метрополь у серпні 1941 року, у жовтні 1943 року радянські війська звільнили село. Фашисти зруйнували господарство, відібрали у селян харчі, молодь забрали у Німеччину. Землю після них обробляли вручну…»

З тексту виступу екскурсовода музейної кімнати при Метропільській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів

Правнук і прабабуся

Сільський голова Юрій ГАНЮКОВ, незважаючи на те, що народився у Федорівці, вважає себе метропільцем. У цьому селі минуло його дитинство. Жив він у дідуся і бабусі. Дід Іван Петрович був завідуючим млином і постійно пропадав на роботі. Юрко ж залишався з бабусею-пенсіонеркою. Давно вже померли рідні люди, але Юрій Георгійович достеменно пам’ятає роки дитинства. Пам’ятає, що кожне подвір’я буяло квітами, кожен метропілець працював. Крім млина, у селі були лазня, конеферма, пташник, школа, поштове відділення, будинок культури, фельдшерський пункт. Тепер більшість з тих об’єктів залишились лише у пам’яті і на світлинах. «Недавно в архіві сільської ради ми робили ревізію, — розповідає голова. – І випадково натрапили на альбом з фотокартками про життя-буття мешканців сільради у 60-ті роки. Дивіться, наприклад, якою ошатною була будівля старої школи. А ось – будинок культури. Цей альбом має стати одним з експонатів музею, який плануємо створити».

Пропоную голові на правах господаря провести екскурсію Метрополем. Юрій Георгійович люб’язно погоджується. По дорозі (відстань між центром сільської ради і Метрополем складає 6 км) розповідає, що зараз нас чекає не досить веселе видовище. Третина хат і більшість господарських об’єктів розвалені. Уціліли лише школа, бурт, на якому господарює ТОВ «Степленд-агро» і приміщення, де розміщені фельдшерський пункт і поштове відділення. Основною проблемою метропільців, за словами голови, є вода, точніше її дефіцит. Водопровідна система стара (її прокладали ще у 1968 році), зношена, пориви трапляються часто. Водою метропільців забезпечують дві свердловини, одна з яких обладнана баштою, але воду вони подають погодинно. Взимку працює лише одна свердловина. З пиятикою і крадіжками проблем, за словами Юрія Георгійовича, у селі майже немає. Голова пишається ти фактом, що на території сільради немає жодного бару. Стосовно магазину, то його приміщення у Метрополі використовується не за призначенням. Оскільки будинок культури розвалили до цурки, на різні заходи метропільці збираються у споруді магазину… За розмовами й незчулись, коли редакційна «четвірка» заїхала у село. Перше, що побачили – розвалене приміщення млина. Розвалені і деякі з людських садиб. Інші, навпаки, пофарбовані, підбілені, біля них цвітуть ранньовесняні квіти.

— До кого перших поїдемо? — запитую сільського голову.

— А давайте до моєї прабабусі.

Несподівано для себе дізнаюсь, що у Метрополі живе прабабця сільського голови Клавдія Антонівна, якій іде 92 рік…

— Заходьте, онучечки, — гостинно відкриває двері приземистої хати Клавдія Антонівна. – Якраз телепередачу про Бога дивлюсь. Сідайте поряд, послухаємо проповідь.

— Бабусю, нам би не проповідь, нам би Вас послухати. Розкажіть про своє життя.

Затиснувши у руках «Євангеліє», бабуся починає свою розповідь. Народилась вона на Попелацьких хуторах. Коли ті хутори почали розселяти, родина переїхала до села Веселе, що колись було поряд з Метрополем. Люди, за словами бабусі, і тоді жили небагато. Кожен, чим міг, обробляв свій земельний наділ. Коли створили колгосп, більшість селян подались туди разом з худобою і нехитрим реманентом. Обробляти землю почали спільно. Пшениця, жито та навіть помідори росли на полях без поливу, оскільки кілька криниць багатіїв на все село не могли забезпечити рослини водою. (Одна з криниць, до речі, збереглась і досі. Незважаючи на те, що її накрили плитами, камінчик, кинутий і тріщину, летить довго. Отже, глибина велика. – А. Б.) У Метрополі працювала школа. Єдиний вчитель у ній ходив на роботу пішки з Попелака. За ним завжди «хвостиком» йшли діти. Серед них була і Клавдія Антонівна, котра ще до війни закінчила 6 класів і пішла працювати в колгосп.

Німців бабця пам’ятає так, ніби вони ще вчора приходили. Каже, боялись їх люди дуже. По скиртах і сараях ховались. Боїв у селі майже не було. Німці зберегли колгосп, у якому примушували працювати місцевих мешканців. Саме тоді Клавдія Ганюкова і повірила у Бога. Свій будинок сім’я віддала під церкву євангельських християн-баптистів. Пресвітери приїжджали з проповідями з Чкалового. Проводити богослужіння німці, що цікаво, дозволяли. З тих пір баптистка Клавдія Антонівна щодня читає «Євангеліє». Коли ослаб зір, один з онуків (їх у бабусі, за її словами, близько сотні) купив їй «Євангеліє від Матфія» з крупним шрифтом. Всі випробування, які посилає Бог, Клавдія Антонівна долає мужньо. Як даність вона сприйняла і смерть свого чоловіка, котрий загинув на війні. Після перемоги знову працювала у колгоспі. Була комірником, землеміром (каже, обміряла тоді кожен клаптик землі навколо села), лаборантом насіннєвої лабораторії, прибиральницею.

— Бабусю, а у якому році Ви пішли на пенсію?

— Думаєш, я пам’ятаю?, — посміхається.

Прощаємось. Найстаріша жителька села кладе мені до кишені яблуко і бажає Божого благословення.

Прадід і правнучка

Одним з попередників Юрія Ганюкова на посаді сільського голови був Іван ВИПИРАЙЛЕНКО. Коли почалась Велика Вітчизняна, Івану Юхимовичу було лише 17. Додавши собі рік, він пішов на фронт. Артилерист захищав Батумі і Прагу, воював на Кавказі. Батьківщина нагородила його орденом «Червоної Зірки» і медаллю «За відвагу». Після війни працював агрономом у місцевому колгоспі «Зелений гай». У сільську раду «переселився» з тракторної бригади, де був бригадиром. Помер у віці 73 років. Пам’ять про цю людину збереглась не лише у головах односільчан, а й у музейній кімнаті Метропільської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Цю музейну кімнату два роки тому створила вчитель історії, директор школи та онучка Івана Випирайленка Ольга НЕСТЕРЕНКО. Учні під її керівництвом збирали спогади метропільців та старі речі, які і стали основою музейної колекції. Ольга Леонідівна любить рідне село настільки, що його історію навіть обрала темою своєї дипломної роботи в університеті. Сама ж і написала текст екскурсовода, уривок з якої ви прочитали на початку. А проводить екскурсії її донька, правнучка Івана Юхимовича, вишивальниця і відмінниця, восьмикласниця Надійка.

Ольга Нестеренко є також депутатом сільради. Вона, каже Юрій Ганюков, є прекрасним організатором, і порядок біля школи та й у всьому селі – то результат її роботи. Під її керівництвом працюють 10 вчителів, які навчають 35 учнів. Закінчивши «дев’ятирічку», всі вони вступають до міських ліцеїв і училищ. Така традиція…

Вийшовши зі школи, запитую у Юрія Ганюкова про число мешканців села. «У дев’яності метропільців було близько 560, зараз вдвічі менше», — відповідає він. Однак, село, за словами, голови не є неперспективним. Хоча б тому, що тут є багатодітні родини. Підходимо до подвір’я однієї з них. Рузана АЛІЄВА та Анатолій САДОВИЙ саме пораються на городі. Гукаємо господарів. Ніяковіючи, розповідають, що мають п’ятьох дітей: найстаршій дочці – 19, найменшій – 7 років. Всі діти допомагають по господарству. Особливих статків сім’я не має – навіть аби купити корову взяли кредит. Однак, як і більшість з їхніх односельців, з якими того дня вдалось поспілкуватись, налаштовані на позитив. Навіть назви двох вулиць – Шкільна і Молодіжна, з яких складається Метрополь, вказують, що у села є майбутнє.

Останньою, з ким того дня спілкувався, була секретар Федорівської сільської ради Надія ІВЛЄВА. Перегортаючи сторінки реєстраційних книг, вона повідомила, що зараз у Метрополі зареєстровано 370 громадян, однак частина з них давно поїхала шукати щастя у інших містах і селах. Останні похорони, за даними Надії Миколаївни, були у Метрополі 23 березня – ховали колишнього тракториста-передовика Миколу Михайловича Мармиля. Остання дитина – Артем Алієв – побачила світ 16 листопада. Від імені всієї редакції бажаємо малюку здоров’я і довгих літ життя. Аби через 91 рік він, як і нинішня його односельчанка Клавдія Ганюкова, міг розповісти заїжджим журналістам про своє цікаве життя-буття.

Андрій БЕЙНИК.

Сільський голова Федір ГАНЮКОВ показує світлину з зображенням старої школи

Найстарша жителька Метрополя Клавдія ГАНЮКОВА рідко розлучається з «Євангелієм»

Восьмикласниця Надія НЕСТЕРЕНКО проводить екскурсію у музейній кімнаті школи

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники

Ваш отзыв

Вы должны войти, чтобы оставлять комментарии.